Історія справи

Постанова ВГСУ від 21.12.2016 року у справі №914/4455/15
Ухвала КГС ВП від 13.06.2019 року у справі №914/4455/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 914/4455/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу державної акціонерної компанії "Хліб України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2016у справі№ 914/4455/15 Господарського суду Львівської області за позовомдержавної акціонерної компанії "Хліб України" до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" 2.Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів- товарна біржа "Перша Універсальна"провизнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомості № 28-LV/09 від 23.06.2009 на аукціоні товарної біржі "Перша Універсальна"

за участю представників сторін:

позивача: Цихуляк С.В.,

відповідача 1:Гевко А.В., Лемішко І.П.,

відповідача 2: Мартинюк А.Б.,

третьої особи 1: не з'явився,

третьої особи 2 : не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Державна акціонерна компанія "Хліб України" звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" та до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомості на аукціоні Товарної біржі "Перша Універсальна" від 23.06.2009 №28-LV/09, укладеного між ТзОВ "Торговий дім "Геосистеми" та ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" посилаючись на ст. ст. 203, 210, 215, 220, 640, 657 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у справі №914/4455/15 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями суддів, ДАК "Хліб України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 та рішення місцевого господарського суду від 15.03.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.06.2009 між ТзОВ "ТД "Геосистеми" та ДП ДАК "Хліб України" "Львівський КХП" за результатами аукціону з продажу майна ДАК "Хліб України", що перебуває в господарському віданні ДП ДАК "Хліб України" "Львівський КХП" був укладений договір купівлі-продажу нежитлових будівель: млин (літ. Є-5) площею 3047,4 м.кв., пожежне депо (літ. В-1) площею 13,9 м. кв., складська будівля (літ. Е-5) площею 2134,7 м.кв., будівля насосної (літ. И-1) площею 9,4 м.кв., розташованих на земельній ділянці площею 1,1604 га за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом вказаного договору є нерухоме майно, що перебувало до моменту відчуження у державній власності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Державна акціонерна компанія "Хліб України" зазначала наступне.

Державна акціонерна компанія "Хліб України" (позивач по справі), утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 №1000, є правонаступником Головного управління по хлібопродуктах та Головного управління комбікормової промисловості Мінсільгосппроду. Її засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України, а повноваження щодо управління корпоративними правами держави стосовно позивача здійснюються Міністерством аграрної політики України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764. Майно ДАК "Хліб України" складається з основних фондів, обігових коштів, цінних паперів, а також фінансових та інших активів, відображених у його бухгалтерському балансі. Джерелом формування такого майна є, зокрема, майно, передане засновником. Позивач є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного капіталу Позивача, відтак, останній володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, статуту та меті його діяльності.

Позивач є засновником дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" (відповідач-2 по справі), яка створена рішенням Спостережної ради ДАК "Хліб України" від 10.03.1998 (протокол №3), шляхом реорганізації державного підприємства Львівський комбінат хлібопродуктів на виконання постанови Кабінету міністрів України від 15.11.1997 №1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств".

Згідно з вказаною постановою Кабінету Міністрів України, статутний фонд ДАК "Хліб України" сформовано шляхом передачі майна державних підприємств. Майно компанії, яке входить до статутного фонду Позивача і не підлягає приватизації (відчуженню), є власністю держави.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України №1218, наказу №24 від 13.03.1998, акту оцінки власного майна підприємства за січень місяць 1998 , за позивачем зареєстроване майно, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Лемківська, буд. 9, а саме: пожежне депо літ. "В-1" заг. пл. 13,9 кв.м. (станом на 06.10.2008 будівля пожежного депо зруйнована на 58% - залишився фундамент), що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №23059961 від 18.06.2009 реєстраційний номер 24949505, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", номер запису 1044 в книзі 3; склад літ. "Е-5" пл. 2134,7 кв.м. (частина будівлі літ. "Е-5" зруйнована (% руйнації 78%), внаслідок чого змінилась пл. із 2134,7 кв.м. на 629,1 кв.м.), що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №23060086 від 18.06.2009р., реєстраційний номер 24949192, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", номер запису 1044 в книзі 3; млин літ. "Є-5" пл. З 047,4 кв.м. (станом на 06.10.2008 будівля млину зруйнована на 90% - залишився фундамент), що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №23059894 від 18.06.2009, реєстраційний номер 24949650, виданого обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", номер запису 1044 в книзі 3 (копія витягу додається до позову); насосна літ. "И-1" пл. 9,4 кв.м. (станом на 06.10.2008 будівля насосної зруйнована на 58% - залишився фундамент), що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №23060123 від 18.06.2009, реєстраційний номер 24949601, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", номер запису 1044 в книзі 3.

Зазначене нерухоме майно перебувало у господарському віданні Відповідача-2. Зокрема, в п.4.3 Статуту ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" зазначено, що майно компанії (ДАК "Хліб України") передається підприємству (ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів") в користування, який має право вчиняти щодо майна компанії будь-які дії тільки з дозволу компанії. ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів", володіє, користується і розпоряджається майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Відповідно до п.3.7.3 зазначеного Статуту, ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" має право, в установленому законодавством та цим Статутом порядку, продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику майно та кошти, а також належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Здійснення будь-яких угод з майном компанії, яке передане підприємству в користування, провадиться лише з дозволу компанії.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вважав, що договір купівлі-продажу нерухомості, укладений на аукціоні Товарної біржі "Перша Універсальна" від 23.06.2009 №28-LV/09 між ТзОВ "Торговий дім "Геосистеми" та ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів", не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить інтересам держави, оскільки відсутнє погодження Кабінетом Міністрів України щодо можливості відчуження вказаного державного майна, відсутність погодження ДАК "Хліб України" на укладення такого договору, а також включення зазначеного майна ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" до Переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Також звертав увагу на те, що на момент вчинення спірного правочину на все майно ДАК "Хліб України" в ході здійснення виконавчого провадження було накладено арешт, отже, в силу законної заборони майно не підлягало відчуженню.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, вказав, що рішенням Господарського суду Львівської області від 25.09.2009 у справі №5/193, яке набрало законної сили згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2010, договір купівлі - продажу об'єктів нерухомого майна №28- LV /09 від 23.06.2009 визнано дійсним та визнано право власності ТОВ "Торговий дім "Геосистеми" на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться в м.Львові по вул.Лемківській, 9, а саме: пожежне депо літ "В-1" площею 13,9 м.кв, млин літ "Є-5" площею 3047,4 м.кв., будівля насосної літ "И-1" площею 9,4 м.кв., складська будівля літ "Е-5" площею 2134,7 м. кв. При цьому місцевий суд звернув увагу на те, що ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" отримало всі необхідні дозволи та погодження на продаж нерухомого майна, а саме: листом №1-1-22/5694 від 26.12.2008 ДАК "Хліб України" надала дозвіл дочірньому підприємству ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" реалізувати залишки млина, будівлі пожежного депо, будівлі складу та будівлі насосної, які розташовані на вул. Лемківська, 9 у м. Львові. Крім того, листом №10-17-5672 від 23.04.2009 Фонд державного майна України погодив відчуження цього майна, що відповідає вимогам п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007, та ч.5 ст. 75 ГК України. Аукціон з продажу майна проведений у відповідності до вказаного Порядку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони погодили істотні умови договору, вони досягнули згоди щодо предмета договору купівлі-продажу нерухомого майна, ціни договору, порядку проведення розрахунків та приймання-передачі майна. 08.07.2009 сторони договору уклали додаткову угоду №1 та додаток від 08.09.2009 про зміну порядку розрахунків за придбаний об'єкт. ТОВ "ТД "Геосистеми" виконало умови договору купівлі-продажу нерухомості на аукціоні, здійснило повну оплату вартості об'єкту. Також місцевий суд встановив, що позивач звернувся з позовом від 21.12.2015 після спливу 3-річного строку позовної давності, проте відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає, що суди попередніх судових інстанцій відмовляючи у задоволенні позову неправильно застосували норми ч.3 ст. 35 ГПК України та помилково надали преюдиціального значення оціночним висновкам, зробленим Господарським судом Львівської області при вирішенні справи №5/193, ототожнивши факти, встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою. Зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України у справах про визнання договору дійсним суд встановлює обставини щодо ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору, а не інші обставини чи підстави визнання договору недійсним. При цьому, посилаючись на ст. 657 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення договору, та постанову Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013, вказує, що договір купівлі-продажу підлягав нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, і при вирішенні спору про визнання цього договору дійсним не підлягала застуванню норма ч.2 ст. 220 ЦК України.При цьому скаржник стверджує, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинено з порушенням закону, оскільки договір не посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації, і відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України є нікчемним. Також позивач звертає увагу на те, що відсутнє погодження Кабінетом Міністрів України щодо можливості відчуження вказаного державного майна, відсутність погодження ДАК "Хліб України" на укладення такого договору, а також включення зазначеного майна ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів" до Переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Крім того, скаржник не погодився з висновком суду, що ним пропущений строк позовної давності. Вказує, що він не був стороною оспорюваного договору, тому початок перебігу позовної давності починається не від дня, коли йому стало відомо про укладення договору, а з моменту, коли йому стало відомо про укладення цього договору з порушенням закону.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права так і обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Разом з цим, відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані правочини - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи та наголошувалося позивачем, 22.08.1996 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1000 "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України " з метою забезпечення держави та населення зерном і продуктами його переробки у процесі реформування системи закупівель і використання зерна державних ресурсів, створення сприятливих умов для інвестування елеваторної борошно - круп'яної та комбікормової промисловості була утворена Державна акціонерна компанія "Хліб України".

Засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України. При цьому, до прийняття Кабінетом Міністрів України спеціального рішення щодо приватизації ДАК "Хліб України",100% акцій Компанії перебувають у державній власності.

Одним із джерел формування майна компанії є майно,передане засновником (п.35 Статуту ДАК "Хліб України").

Компанії належить, зокрема, на праві господарського відання - майно передане засновником до статутного фонду компанії, у тому числі кошти (п.36 Статуту).

Відповідно до п.37 Статуту ДАК "Хліб України" (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) компанія володіє користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до законодавства, цього статуту та мети діяльності компанії.

Згідно з п.38 Статуту ДАК "Хліб України" компанія стосовно переданого їй засновником до статутного фонду державного майна, яке включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо, до виключення такого майна із зазначеного переліку об'єктів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1997 № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств" статутний фонд ДАК "Хліб України" сформовано шляхом передачі майна державних підприємств, перетворивши їх у дочірні підприємства Компанії.

З матеріалів справи, а саме п.1.1. статуту ДП ДАК "Хліб України "Львівський комбінат хлібопродуктів" вбачається, що вказане дочірнє підприємство створено шляхом реорганізації ДП Львівський комбінат хлібопродуктів на виконання наведеної постанови КМУ.

Відповідно до п.4.2 Статут ДП ДАК "Хліб України "Львівський комбінат хлібопродуктів" джерелами формування майна Підприємства є, зокрема грошові і матеріальні внески Компанії.

Пунктом 4.3. Статуту ДП ДАК "Хліб України "Львівський комбінат хлібопродуктів" визначено, що майно Компанії передається Підприємству в користування. Підприємство має право вчиняти щодо майна Компанії будь - які дії тільки з дозволу Компанії.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно зареєстроване на праві державної власності за ДАК "Хліб України" в господарському віданні ДП ДАК "Хліб України" "Львівський комбінат хлібопродуктів".

Право господарського відання відповідно до ч.1, ч.2 ст. 136 ГК України (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до ст.5 ЗУ "Про приватизацію державного майна" (Закон України № 2163-XII в редакції від 13.06.2009) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів та майно хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до статутного капіталу Державної акціонерної компанії "Хліб України".

Вказані об'єкти, відповідно до Закону, приватизуються за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Крім того, ЗУ "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" ( Закон України №847 - ХІV, редакція від 11.01.2007 року, чинна на момент укладення договору) затверджено перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до даного переліку увійшов, зокрема Львівський комбінат хлібопродуктів (в подальшому ДП ДАК "Хліб України "Львівський комбінат хлібопродуктів").

В матеріалах справи відсутні докази погодження Кабінетом Міністрів України можливості відчуження вказаних спірних об'єктів, відсутній також доказ погодження укладення спірного договору з ДАК "Хліб України".

На вказані обставини суди попередніх судових інстанцій не звернули своєї уваги хоча позивач неодноразово наголошував на зазначеному, оскільки вказані обставини мають важливе значення для вирішення даного спору.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що як зазначалось вище згідно додатку №1 Переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, Львівський комбінат хлібопродуктів входив до вказаного переліку, тому в силу п.38 Статуту ДАК "Хліб України", компанія не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, до виключення такого майна із зазначеного переліку, а отже, до виключення Львівського КХП із переліку, компанія не мала права давати згоду щодо відчуження майна Львівського КХП.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що лист ДАК "Хліб України" №1-1-22/5694 від 26.12.2008, яким ніби то надана згода на продаж об'єктів нерухомості, міститься в матеріалах справи в не засвідченій належним чином копії, оригінал цього листа судами не витребувався та не досліджувався., як і лист Фонду державного майна України від 23.04.2009 №10-17-5672.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Судами не встановлено чому не надавалися оригінали вказаних вище листів.

Крім того, колегія суддів вважає вказати, що суди не надали належної правової оцінки тим обставинам, що на момент вчинення спірного правочину на все майно ДАК "Хліб України" було накладено арешт постановою про відкриття виконавчого провадження підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м.Києві від 28.05.2009 року, а тому в силу законної заборони майно не підлягало відчуженню. Відомості про заборону відчуження державним виконавцем були внесені до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що виключало можливість нотаріального посвідчення спірного договору. Постанова на момент вчинення спірного договору була дійсна і ніким не скасована.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх судових інстанцій на підставі ст. 35 ГПК України поклали в основу рішення Господарського суду Львівської області від 25.09.2009 у справі №5/193, яке набрало законної сили згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2010, яким договір купівлі - продажу об'єктів нерухомого майна №28- LV /09 від 23.06.2009 визнано дійсним та визнано право власності ТОВ "Торговий дім "Геосистеми" на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться в м.Львові по вул.Лемківській, 9, а саме: пожежне депо літ "В-1" площею 13,9 м.кв, млин літ "Є-5" площею 3047,4 м.кв., будівля насосної літ "И-1" площею 9,4 м.кв., складська будівля літ "Е-5" площею 2134,7 м. кв.

Колегія вважає помилковими висновки судів щодо покладення зазначеного рішення у справі №5/193 як преюдиційного, що не потребує доказування в силу ст.35 ГПК України, оскільки у справі про визнання договору дійсним суд встановлює обставини стосовно ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору, а не інші підстави визнання правочинів дійсними, такі як незаконність накладення арешту, оскільки відповідно до ч.5 п.3.2 постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.13 правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Відповідно до п.2.9 постанови Пленуму ВГС України №11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 657 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Спірний договір купівлі - продажу не був посвідчений нотаріально, що підтверджується також і висновками зробленими у судових рішеннях під час розгляду справи №5/193, а також не пройшов державну реєстрацію.

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

При цьому колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму ВГС України №11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо; при цьому, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів, нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України (в редакції чинній на момент вчинення спірного правочину) у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи №5/193, яка була покладена в основу даного рішення, як преюдиційний факт згідно ст. 35 ГПУ України, не були досліджені питання, які стосуються саме нікчемності спірного договору, тому зазначене рішення у справі №5/193 не повинно братися до уваги при розгляді даної справи та тільки з підстав його законності відмовляти у задоволенні позову.

Отже, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми статті 35 ГПК України щодо підстав звільнення від доказування. Із дотриманням положень зазначеної статті суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно надали преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні інших справ, та безпідставно ототожнили факти, встановлені судом, з їх юридичною оцінкою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що без встановлення викладеного висновки судів обох інстанцій є передчасними.

Щодо строків позовної давності, колегія суддів вважає вказати наступне:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Суд першої інстанції в своєму рішенні посилаючись на ст.ст. 256,257,260, ч.1 ст. 261 ЦК України зазначав, що позивач був залучений до участі у справі №5/193 в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тому не був позбавлений, як учасник судового процесу, довідатися про обставини укладення спірного договору, у зв'язку з чим останній пропустив строк позовної давності.

Колегія суддів вважає помилковими зазначені висновки, оскільки перебіг строку позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли позивачу стало відомо про існування спірного договору, а з моменту коли останній дізнався про факт вчинення договору з порушення діючого законодавства.

Позивач неодноразово стверджував про те, що йому стало відомо про факт вчинення спірного договору з порушення закону при розгляді справи №914/534/15, коли він був залучений в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2, тому колегія суддів звертає увагу, що саме з зазначеного моменту слід обчислювати строк позовної давності. А відтак, місцевим господарським судом помилково зазначено, крім іншого, і про відмову у позові у зв'язку із пропуском позивачем позовної давності.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх судових інстанцій не звернули уваги на те, що п. 4 ст. 258 ЦК України, в редакції, що діяла на момент вчинення спірних правовідносин, передбачено, що позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, а позивач у позовній заяві ставить вимогу саме про визнання спірного договору недійсним в порядку ст.ст. 210, 215, 220, 640 та 657 ЦК України.

Зазначені положення чинного законодавства були залишені судами обох інстанцій поза увагою, у зв'язку з чим були прийняті передчасні рішення.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Львівської області та Львівським апеляційним господарським судом при розгляді даної справи та прийнятті судових рішень неповно з'ясовані дійсні обставини, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що стало підставою для передчасних висновків, зроблених при вирішенні спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскаржувані судові акти таким вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та порушеннях норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державної акціонерної компанії "Хліб України" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/4455/15 - скасувати.

Справу №914/4455/15 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Вовк

Л. Стратієнко